Історія закладу освіти

тРозташована школа у мальовничому селі Глібів, що простягається в затишній долині річки Гнилої, допливу Збруча. Більша частина його розташована на її лівому березі. Річка пливе по широкій низовині досить повільно і, мабуть, тому її прозвали Гнилою. Різні частини села мають свої назви. Середина Глібова так і називається "Селом", звідки воно, мабуть, у давнину й починалося. Північно-західна частина зветься "Косцьолком", східна, під лісом, "Горбком", а далі розташована "Литва". З боку Гримайлова місцевість звуть "Ксенжівкою", що дістала назву від княжни, яка нібито мала там колись мешкати. На правому боці річки частина села називається "Збаражем". В центрі Глібова, по долині, простягається став, який був споруджений 1925 року графом Козєбродським. Другий став було споруджено 1978 року. З північно-східної сторони, паралельно селу, простягається невеликий мішаний ліс.

Старожили згадують, що колись у цьому лісі росли розкішні дуби, берези, смереки, сосни, ялини, граби, липи та інші дерева. Славився ліс дубами в південній частині, яку, хоч їх там уже немає, називають "Дубками". Поміщик всі ці дуби продав за кордон, як цінну сировину, заробивши на цьому чималий капітал. З північно-східного боку зникло багато видів дерев. До Другої світової війни у лісі водилися козулі, зайці, дикі свині.

В центрі села розміщений сільський парк, тепер занедбаний і спустошений. Колись цей парк належав графам Козєбродським, славився своєю красою і порядком. Росли там декоративні і фруктові дерева. В 60-роках було вирубано дуже багато дерев.

За даними архівних матеріалів державна школа в Глібові була відкрита 1850 року. Першим її учителем був Руданський, за національністю українець, уродженець села Хоптянки. Він був достатньо освіченою людиною, постійно боровся з темнотою і безграмотністю, дбав, щоб кожна дитина відповідного віку відвідувала шкрлу. Серед громадськості села вів нещадну боротьбу з пияцтвом, в чім допомагав йому сільський священик. Закоренілі п'яниці складали церкві присягу про відказ від пияцтва. Велась також боротьба з обманом та визискуванням селян корчмарями, якими були, звичайно, орендарі-євреї.

Викладання в школі велось українською мовою. Старі люди оповідали, що багато учнів знали напам'ять поеми Т.Г.Шевченка "Тополя" і "Наймичка". Вчитель Руданський постійно прищеплював учням любов до рідного народу і вони, після закінчення початкової школи, мали добрі знання та ставали свідомими громадянами з трудовими і практичними навиками: хлопці мусили знати, приміром, техніку щеплення плодових дерев, дівчата отримували елементарні знання по крою і шиттю, сіянню і посадці сільськогосподарських рослин, по догляду за ними і таке інше. Треба зауважити, що заняття велись у звичайній сільській хаті. За час вчителювання Руданський заслужив велику повагу серед учнів та громадян села.

У 80-роках ХІХ ст. в селі і надалі діяла школа з одним вчителем. Тоді у касі взаємодопомоги налічувалось 3293 золотих, що було, як на той час, значним фондом.

Знайдені у Лювові архівні матеріали висвітлюють, як Крайова Шкільна рада вирішувала питання реорганізації двокласної Глібівської школи в 1874-1894 роках. Як бачимо, вирішувалось воно понад 20 років і тільки 4 січня 1895 року ухвалено, кому утримувати і фінансувати цю школу та її обслугу. Отже, 3% коштів мала виділяти сільська рада, 6% -- багаті польські двори, а решту коштів брала на себе Крайова Шкільна рада. В школі на цей час було два штатні учителі та один сторож.

Польська влада вела політику на знищення української культури, ополячування населення, звуження сфери вжитку української мови, ліквідації шкіл і всього, що стояло в цей час на захисті українства. Та всі ці заходи напікалися на еликий спротив нашого населення, що об'єднувалося і створювало громадські та просвітницькі організації.

Кiлькiсть переглядiв: 86

Коментарi